Колективи загальноосвітньої школи №8 та управління праці та соціального захисту традиційно провели мітинг присвячений Дню Перемоги на меморіальному комплексі “Братська могила жертв нацизму – 603 км”.
Час невблаганно перегортає сторінки історії. Сьогодні вже 74 річниця Великої Перемоги. Цей день назавжди залишиться для нас осяяним радістю Перемоги і затьмареним болем втрат.
Пряма дорога веде на Славуту, а друга дорога – на Новоград-Волинський. Навколо хвилюються верхівки старого соснового лісу. Сосни, як вартові, оточили могилу і ведуть свою нескінченну розмову…
Стоїть обеліск, а на нім імена,
Які вкарбувала проклята війна.
Стоїть обеліск, над печалю могил
Підпільників наших з навколишніх сіл.
Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,
Що в рідній Вкраїні синів тих нема.
Вклонімося їм низько-низько,
Це –пам’ять, яку залишила війна.
Ми схиляємо голови перед подвигом наших дідів та прадідів. Пам’ятаємо тих, хто віддав життя за мир на нашій землі. Доземно вклоняємося нині живим, тим, хто проніс через війну любов до Батьківщини, бажання бачити рідну землю квітучою та заможною.
Ще до початку мітингу до обеліску прийшла жителька с.Кам’янка Никитюк Надія Павлівна. Вона прийшла вшанувати пам’ять свого діда Шардако Михайла Михайловича, якому було 44 роки, який похований у цій братській могилі . За нашою українською традицією вона принесла на місце поховання паску та крашанки.
Незважаючи на вік та стан здоров’я, на пам’ятне місце прийшли брат і сестра Федорчук Микола Максимович та Нанчук Марія Максимівна.
Тут поховані їх батько – Федорчук Максим Прокопович,
дід – Федорчук Прокіп, та
дядько – Федорчук Федір Прокопович, які воювали в партизанському загоні.
Скотилася сльоза у ветерана
І в серці заболіла давня рана,
Згадались друзі, що травою вкриті…
Стає все менше їх на білім світі.
Поклонімося ж тим, хто поліг у бою,
Хто покрив землю рідну собою
Поклонімося ж всім, хто впав у бою,
Хто відстоював нашу свободу.
Це потрібно не мертвим,
Це потрібно живим.
Всім ветеранам війни за 90. З кожним роком їх залишається з нами все менше. В нашому місті їх залишилося лише 20.
Ми – діти, внуки і правнуки – потрібні їм. Та вони потрібні нам сьогодні ще більше. Вони для нас – надійна опора, вони – наша історія, наша правда про війну, якої не перепишеш. Вони не дають нам втратити віру – в перемогу, в товаришів, в самих себе. Поруч з ними ми стаємо сильнішими. Нам навіть страшно уявити, що коли вони йшли на фронт, їм було стільки ж, як нам сьогодні.
Крізь усі спалахи війни пройшов Цибульський Євген Маркович – інвалід Великої Вітчизняної війни І-ї групи, який, на щастя , сьогодні серед нас. Ми у вічному боргу перед Вами за обірвану війною юність, за мирне небо над нашими головами. Подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежна наша вдячність тим, хто відстояв нашу Вітчизну, виявив нездолану мужність та незламність духу. І сьогодні Ваша життєва мудрість, ставлення до ратного і громадського обов’язку – це належний приклад для наслідування.
Начищені всі ордени й медалі –
Це звіти їхні, радощі й печалі,
Це та епоха, ті болючі рани…
Уклін Вам, сивочолі ветерани!!!
Дорога розділяється на дві. Хвилюються верхівки старого соснового лісу. Тут тихіше розмовляють діти, сумними стають очі дорослих. Сюди кожен рік приходять рідні закатованих, сюди приходимо ми з вами, а разом з нами – пам’ять.
Пам’ять… Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фрон-товики, а тепер їх нащадки, і не дає зітліти жодній героїчній сторінці перемоги над нацизмом та подвигам безіменних героїв, які творили історію.
Пам’ятаймо про них і молімося Богу.
Вклонімося сьогодні пам’ятникам і могилам, устелимо їх квітами, схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто не прийшов з війни, хто не дожив з нами до Перемоги.
Пам’ятаймо цих людей довіку,
Тих, хто повернувся чи поліг в боях.
І вклонімось їм низько до землі,
Квітами встеляймо їх тернистий шлях.
Стоїть тиша і поруч, і далеко
Безшумно пливуть над землею лелеки
Беззвучний вечірнього поїзда стук
На всьому білому світі вимкнено звук
Хвилина мовчання слово взяла …
Нехай Вічні вогні на могилах горять,
Перед ними завжди на коліна ставайте.
Пам’ятайте живих і померлих солдат,
Схиліть голови – шану віддайте!
Хай пісня лине в синь небес крилато,
У мирне небо хай зліта салют!
Солдатські душі. Вони очима – зорями дивляться на нас із небес, журавлями пролітаючи над нами, сумно курличучи в небесній далині
Із року в рік часопис віддаляє
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знов і знову нагадає,
Як із життя ішли його сини
Ви пам’ятаєте цей день?
Пам’ять народу жива!