Минають роки, відлітають у вічність… , а память живе.
Пам’ять… Це не просто частина історії. Пам’ять – це наша совість, біль, наша гордість. Пам’ять про наших дідів, батьків, пам’ять про вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам’ять про тих, хто поліг смертю хоробрих, пам’ять всіх, чиї серця обпалила війна.
Війна – пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині.
Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.
Пам’ять – це головний меморіал, який нащадки несуть і будуть нести у вічність у своїх серцях.
І ніби вогонь, у підніжжя – гвоздики
Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Начищені всі ордени й медалі –
Це звіти їхні, радощі й печалі,
Це та епоха, ті болючі рани…
Уклін Вам, сивочолі ветерани!!!
Крізь усі спалахи війни пройшов Цибульський Євген Маркович – інвалід Великої Вітчизняної війни І-ї групи, який і сьогодні зустрічає з нами це величне свято.
Ми у вічному боргу перед Вами за Вашу обірвану війною юність, за мирне небо над нашими головами.